Севрський фарфор

Початок Севрської мануфактурі, на думку деяких істориків поклав міністр фінансів Франції Оррі де Фюльви. Саме йому Маркіза де Помпадур порадила підтримати засобами фахівців по порцеляні – вихідців з Шантильї. Цим фахівцям та їхнім послідовникам вдалося налагодити у Венсенському замку виробництво, яке згодом було переведено в Севр і якому судилося скласти неминущу до сьогоднішнього дня славу французького ремесла і мистецтва художнього фарфору
В історії Франції XVIII ст. маркіза залишилася удачливою фавориткою, а в останні свої роки і до самої смерті у Версалі в 1764 р. впливовою подругою короля Людовика XV. В історії європейського фарфору її слід скромніше: один з кольорових фонів, характерних для декору продукції Севрської мануфактури, носить назву «рожевий – помпадур». Горда і владна красуня, якою її і сьогодні можна бачити в Старій Пінакотеці в Мюнхені на знаменитому портреті роботи Франсуа Буше, Жанна Антуанетта Пуассон, більш відома під ім'ям маркізи де Помпадур. До речі роботи Франсуа Буше протягом всього XVIII ст. надихали декоративно–прикладне мистецтво Франції. Вони відтворювалися на тканинах та шпалерах, за малюнками Буші моделювалася фарфорова пластика, художні й орнаментальні композиції запозичувалися для розпису фарфору.
Маркіза де Помпадур не мала скільки-небудь помітних особистих коштів, а близькість до Людовіка XV протягом перших шести років (1745 – 1750 р. р.) та вплив на нього протягом багатьох наступних років відкрили для неї майже необмежені кредити, що дозволило їй (можливо, по наклепам пліткарів і заздрісників) зайняти місце в історії найдорожчою королівської фаворитки. Частина цих коштів, завдяки її тонкому смаку і діловим якостям, послужили славі Франції. Маркіза жваво цікавилася мануфактурою і протегувала їй. Підтвердженням цьому служить туалетний набір севрської роботи, подарований керівництвом мануфактури і прикрашав туалетний стіл в її покоях у Версалі протягом більше десяти років. Зараз зберігається в Луврі.
Наполеону III правлячому Францією в 1848-1870 роках, також були не чужі «дрібнички з Севра». Слабкість до прекрасного французького монарха допомогла не одному десятку майстрів з Севра стати забезпеченими людьми. У Франції ходить чутка, що він частенько говорив своїм придворним про солодкому присмаку Севрских конфетниц і фруктовниц Саме на середину ХІХ-го століття доводиться справжній світанок Севрської мануфактури . Вишуканість , ретельність опрацювання окремих деталей і філігранний розпис, ставила кожен з предметів на рівень твори мистецтва гідних стати окрасою самих розкішних палаців. У цей період не було жодної монаршої родини у Європі, яка не мала б сервізи, вазами, шкатулки та іншими предметами побуту виробленими в Севрі. На кілька десятиліть вперед за ними закріпився статус офіційних подарунків від Франції
Начало производства знаменитого французского фарфора, было положено во второй половине XVII в. с разницей в несколько лет на двух небольших фабриках керамики: мануфактурах Луи Потера в Руане и Пьера Шикуано в Сен-Клу. Создание мануфактуры в Венсенне с дальнейшим ее переводом в Севр преследовало далеко идущие цели выхода на европейский рынок и конкуренции со знаменитым мейсенским фарфором. Художественную часть производства возглавил королевский ювелир Дюплесси.
Французский фарфор по твердости и по виду не отличался от китайского, но был более легкоплавким и не выдерживал высоких температур при обжиге. Поэтому его глазурь легче повреждалась и царапалась, что и объясняет для такого фарфора название «мягкий». Однако глазурь у него легко сплавлялась с красками, позволяя получить в росписи чистые и яркие тона. Это дало возможность применить разнообразные цветные фоны – «королевский синий», бирюзовый, «розовый – помпадур», лимонно-желтый, яблочно-зеленый и фиолетовый. Поряд з кольоровими фонами майстри використовували живопис в «резервах» (решти незафарбованими медальйонах).