Шаміль і Київ

                             Як відомо Шаміль прожив у Києві, на вулиці Кріпак, всього півроку, до травня 1869 року, після чого відправився на паломництво в Мекку, де і закінчив своє життя. У цьому нарисі я коротко розповім про найцікавіші етапах життєвого шляху легендарного горця мало відомих в Україні.

Шаміль з синами

Після народження йому в честь діда дали ім'я Алі. Росла дитина болючим. За народним повір'ям горян, в подібних випадках пропонувалося перейменувати хлопчика. Йому вирішили дати ім'я Шаміль. Невдовзі маленький Шаміль почав поправлятися і згодом став міцним і здоровим юнаком.

Один з перших відомих боїв Шаміля стався в Гімрах в 1832 році. Шаміль разом з першим імамом Кавказу Кази-Магометом і 15-ма мюридами опинилися в оточенні загонів російського барона Розена. Після того як Кази-Магоиет був убитий, Шамілю, разом з одним із мюридів вдалося вийти з оточення. Незабаром від поранень він втратив свідомість. Росіяни визнали його вбитим і залишили в спокої, після чого йому дивом вдалося вижити.

У 1839 році російські воску оточили Шаміля біля аулу Ахульго. Два місяці тривала облога фортеці, Літописець імама Мухаммед Тахір Карахский писав: «Смерті більше не уникали, а шукали як вище благо». Імаму тоді пощастило уникнути полону.

У 1844 році Шаміль заманив російські війська під командуванням Воронцова в гори до аулу Дарго. Там вони опинилися в оточенні і насилу пробилися назад, понісши великі втрати.

Згідно з усними переказами очевидців, день імама на Кавказі починався з самотньої прогулянки по березі річки. Вважалося, якщо вранці поклониться поточній воді, та ще з'їсти яблуко зі свого саду, то день буде вдалим.

Шаміль був досить жорсткий, але справедливий правитель. Інакше б він і не зміг вибудувати військову і адміністративну вертикаль, засновану на беззаперечному підпорядкуванні, завдяки якій народи Північного Кавказу, під його командуванням, понад 25 років чинили опір Російської імперії. За зраду, грабежі, розбій, мародерство, а також за вчинення п'яти молитов на день, Шаміль наказував карати без жалю.

Одного разу Шамілю був доставлений кавказький дворянин, запідозрений у бажанні оголосити себе і своє селище "мирним" для росіян. Шаміль наказав його осліпити і посадити в глибоку яму. В результаті як мінімум частина наказу залишилася невиконаній, оскільки бранець вбив охоронців і проник в будинок сплячого і беззбройного Шаміля, де завдав йому кілька ударів кинджалом у тулуб. Шаміль врятувався, завдяки тому, що здавив того руками та відгриз йому голову.

У моменти невдач, як писав літописець, імам з жалем повторював слова арабського поета: «Я бачу тисячі людей будують будинок, який може зруйнувати один чоловік». Чи Не правда, ці слова і зараз актуальні для жодної європейської країни.

У 1859 році на почесних умовах (без складання зброї) Шаміль був полонений генералом Бурятинским поблизу аулу Гуніб.

Теодор Горшельт, 1863 рік "Взяття Гуніба"

У наступні місяці він побував у Чугуєві, Москві і Санкт-Петербурзі де зустрічався з Олександром ІІ, після чого оселився в Калузі. На утримання Шаміля та його сім'ї і свити уряд виділив 15 тис. рублів на рік. Всього з імамом переїхали в Калугу 18 осіб. Там він прожив 9 років.

У грудні 1868 року Шаміль переїхав у Київ. Піклування над нею було доручено військовому коменданту Києва генерала Новицького.

В процесі переїзду в Київ зникла бібліотека імама, в тому числі і рукопис, написана Шамілем і його старшим сином Газі-Магомедом. У цьому рукописі була докладно викладена вся життя Шаміля, і на відміну від «Щоденників Гітлера» і «Протоколів сіонських мудреців» ця рукописна книга, за свідченнями багатьох сучасників, у т. ч. середнього сина імама Мухамада-Шапі, реально існувала.

Оселившись у Києві імам продовжив багаторічну ранкову традицію і щодня спускався до берега Дніпра. Побував імам і у всіх храмах і печерах. Обжившись Шаміль продовжив клопотати найвищого дозволу царя відправитися на прощу у святі місця. До речі всі листи Шаміль скріплював своєю іменною печаткою. На друку стояли імена семи святих, про яких сказано в Корані, а також собаки по імені Китмир, яка їх супроводжувала, а внизу стояв підпис - Шаміль.

Городские власти принимали Шамиля с почетом. Газеты публиковали мемуары из истории Кавказской войны. Киевляне бросали в экипажи, на которых ездил Шамиль, тетради с переписанной поэмой Т. Шевченко «Кавказ», а ссыльные горцы приходили навестить Шамиля и совершали с ним пятничные намазы.

В феврале 1869 Шамиль получил разрешение от императора отправится в Мекку, а через три месяца 12 мая 1869 года отплыл на пароходе в Одессу, а оттуда к святім местам.

Умер Шамиль в Медине из-за травм, полученных в следствии падения с верблюда, когда совершал очередной хадж. Похоронен  рядом с Аббасом дядей пророка Мухаммеда, и Фатимой дочерью пророка. В своей летописи Мухаммад-Тахир аль-Карахи, отметил этот факт словами: «Шамиль погрузился во всякое благоденствие».

 Итогом жизненного пути Шамиля стали признание и сохранение за горцами религиозной, административной и экономической автономии. В частности:

1) джамаатского самоуправления,

2) адатского и шариатского права,

3) исходных форм делопроизводства на арабском языке,

4) традиційних форм початкової освіти,

5) свободи сповідання ісламу,

6) свободи від військової повинності,

7) майже символічного розміру казенного податку (у багато разів менше того, що сплачували селяни «імперської» національності).

С. Суліма