Сімейні цінності: загальне та особисте

Необхідність розділити спільне майно сім'ї, а також офіційно виділити із загальної маси майно, що належить тільки чоловікові або тільки дружині (особисте майно кожного з подружжя), виникає не тільки при розірванні шлюбу. Доводити своє право власності на ті чи інші речі громадянам доводиться у випадках, коли один з подружжя незаконно розпоряджається ними на власний розсуд, не отримавши на це згоди, схвалення другої половини. Наприклад, напередодні швидкого розлучення, рятуючи найдорожче і найцінніше, один з подружжя «дарує» зібрання картин довіреним особам — родичам, знайомим, власним дітям (в т. ч. дітям від попереднього шлюбу). Або ж, заборгувавши кредиторам великі суми, потай від іншого чоловіка продає, передає у заставу подаровані їм ювелірні прикраси або окремі предмети домашньої колекції рідкісних книг. Буває, що цінний предмет приватного зібрання один з подружжя через незнання або під впливом обману, омани змінює на більш дешеву річ, підробку...

У подібних ситуаціях постраждала сторона може спробувати повернути речі або хоча б отримати гідну компенсацію. Але перш, ніж затівати справу, потрібно чітко визначити, кому насправді належать речі, які вибули з колекції.

Припустимо, ваша друга половина зробила ту чи іншу операцію зі своїм власним, особистим майном, наприклад з тієї ж гравюрою або іконою, яку вона придбала до шлюбу або отримала в дар або в спадщину. У цьому випадку ваші правопритязания на дану річ суд, швидше за все, визнає необгрунтованими, особливо якщо шлюбний договір відсутній або не регулює особливості здійснення угод з таким майном і якщо зацікавлені особи зможуть довести, що майно вам не належить. Доказами в суді можуть стати документи — дарча, з видетельство про право на спадщину, договір купівлі-продажу, платіжні документи, а також показання свідків.

Але якщо ви вкладали власні (наприклад, придбані до шлюбу, виручені від продажу отриманої у спадщину дачі) або спільні (сімейні) кошти, реставрацію цієї гравюри або сплатили виготовлення дорогоцінного окладу для ікони, то вартість цих предметів збільшується, тому ви можете просити суд встановити розмір часток кожного з подружжя на дану річ. Якщо суд задовольнить вашу вимогу і визначить вашу частку, можна буде домагатися розірвання угоди.

Якщо угода щодо спільного майна здійснено без вашої згоди, то для визнання її недійсною доведеться звертатися до суду. Нагадаємо, режим спільної власності поширюється на майно, що набувається подружжям у період шлюбу за рахунок їх індивідуальних доходів1, так і за рахунок загальних доходів. Якщо за рахунок таких доходів купувалися драгоценности2 та інші предмети роскоши3, то ці речі відносяться до складу спільного майна навіть у випадку, коли один з подружжя набуває їх, а потім дарує своїй другій половині.

Домогтися визнання недійсним правочину, вчиненого щодо спільного майна подружжя, важко. Стаття 35 Сімейного кодексу хоча і встановлює, що розпорядження спільним майном здійснюється за взаємною згодою подружжя, але відразу обумовлює, що при вчиненні одним із подружжя угоди щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Тим не менш можливість для визнання судом угоди недійсною існує. Для цього чоловік, без згоди якого була здійснена операція, повинен звернутися в суд з позовом про її розірвання. Позивач повинен буде довести суду, що його згоди на угоду не було і що новий власник речі (особа, яка придбала її, одержала в дар, прийняла в заставу) знав або свідомо повинен був знати про незгоду позивача на здійснення даної угоди. Зверніть увагу: «знати про незгоду», а не про відсутність згоди, тобто позивачу потрібно спробувати довести, що, наприклад, покупець раритетної речі з сімейної колекції діяв недобросовісно, знав про те, що один з подружжя був проти такого продажу. Якщо продаж здійснювалася, наприклад, через спеціалізований магазин, довести цей факт неможливо. Но если вещь приобрел, например, кто-то из знакомых коллекционера, которому было прекрасно известно о том, что «вещь не продается», то в суд можно пригласить свидетелей, которые подтвердят, что в присутствии покупателя коллекционер (возможно, не единожды) отказывался продавать тот или иной предмет, коллекцию, что у коллекционера были иные планы по распоряжению собранием, отдельными предметами из него и пр. Тут суд може прийняти до уваги такі докази, як особисте листування, документи, які однозначно свідчать про намір дружина передати колекцію в дар третій особі, завещательные розпорядження, згоду надати річ для експонування на майбутній виставці та ін.

Если иск о признании сделки по распоряжению совместным имуществом недействительной удовлетворяется, то в соответствии с Гражданским кодексом считается, что такая сделка недействительна с момента ее совершения и каждая из сторон должна вернуть другой стороне все полученное по сделке. И если гражданин или организация, получив в свое распоряжение вашу вещь, продает, дарит ее, совершает иные сделки, они также признаются недействительными, поскольку совершены неуполномоченным лицом. А если вещь вернуть невозможно, ее стоимость должна быть выплачена в деньгах.

Якщо ж продані, подаровані, закладені вашою другою половиною предмети належать на праві особистої власності саме вам, це теж потрібно зуміти довести. Якщо це вдасться, то шукати норми, що захищають ваші права як власника, потрібно буде вже не в Сімейному кодексі, а в Цивільному.